Міста Англії багатші на ресурси для медоносних бджіл, ніж сільська місцевість

Міста Англії багатші на ресурси для медоносних бджіл, ніж сільська місцевість

Охорона навколишнього середовища і збереження видів флори і фауни — важлива мета розвинених і, особливо, щільно населених країн, таких як Великобританія, де більша частина природного середовища віддана під потреби сільського господарства (близько 75%) і містобудування (близько 10%). Через це вивчення і поліпшення екології цих місцевостей набули статусу важливих задач для біологів. Так, в недавньому дослідженні, присвяченому поведінці медоносних бджіл, з'ясувалось, що бджоли можуть знайти достатньо ресурсів прямо в місті і їм немає потреби літати за припасами в сільські райони.

Команда вчених з Сассекського університету провела дослідження поведінки медоносних бджіл в міській місцевості міста Брайтон на південно-східному узбережжі Англії. Вчені зібрали і проаналізували дані про 931 «виляючий» танець робочих медоносних бджіл з вуликів, розташованих неподалік від центру міста.

Медоносні бджоли з роду Apis та, зокрема, широко культивована європейська медоносна бджола (Apis mellifera), мають унікальний механізм комунікації — «виляючий» танець (waggle dance). Цей танець був вперше відкритий австрійським етологом Карлом фон Фрішем в 60-х роках минулого століття, за що він пізніше (в 1973 році) був удостоєний Нобелівської премії. Робочі медоносні бджоли використовують «виляючий» танець для обміну інформацією про місцезнаходження ресурсів, яких потребує вулик. Танець являє собою характерні рухи та складається з «виляючої» та «зворотної» фаз, які разом нагадують вісімку.

У «виляючій» фазі танцю міститься інформація у вигляді вектора — напрямку на ресурс і відстані до нього (роль ресурсу зазвичай відіграє невелика ділянка з великою кількістю квітів, які дають нектар і пилок). В якості компаса бджоли використовують сонце: бджола-розвідниця показує своїм родичам кут між напрямками на сонце і на ресурс; цей кут завжди дорівнює куту між напрямком вертикально вгору (оскільки природна орієнтація стільників у вулику вертикальна) і напрямком руху бджоли у «виляючій» фазі танцю. Відстань, у свою чергу, кодується тривалістю «виляючої» фази: 1 секунда виляння приблизно відповідає 750 метрам.

Досліджувані бджоли перебували у спеціальних вуликах (фото вгорі), які дозволяють безпечно спостерігати за їх поведінкою через скло, а також записувати танці на відео. Потім ці записи були декодовані, що дало можливість акуратно виміряти параметри кожного танцю.

Аналіз танців показав, що ресурси, до яких літали бджоли, знаходились практично повністю (78-92%) на міській чи урбанізованій території неподалік від їх вуликів (середня відстань до ресурсів залежно від місяця коливалась в діапазоні 0,5-1,2 км) протягом майже всього сезону активності, з квітня по жовтень. При цьому мінімальна відстань від вуликів до сільської місцевості складала 2,2 км, тобто вона була в зоні досяжності бджіл, так як бджоли, за необхідності, можуть літати за ресурсами на відстань до 12-15 км. Виходить, що міська місцевість мала достатню кількість ресурсів для бджіл.

Справа в тому, що більшість ресурсів, які збираються бджолами, — квіткові. Протягом року середній вулик збирає близько 120 кг нектару і 20 кг пилку, а також 20 кг води для охолодження у спекотні дні і невелику кількість — близько 100 г — рослинних смол, які перетворюються на прополіс. А квітучі рослини, від великих дерев до декоративних садових рослин і бур'янів на газонах, — в містах не рідкість.

Більше того, середня відстань до ресурсів від міських вуликів була меншою, ніж від вуликів, розташованих в прилеглій сільській місцевості (у «сільських» бджіл середня відстань складає 0,5-2,5 км), що говорить про те, що місто багатше на ресурси, ніж сільська місцевість. Медоносні бджоли дуже економні у своїй стратегії збору ресурсів. Політ на довгі дистанції вимагає багато енергії, яка береться з того ж нектару, і тому бджоли не збирають ресурси на великих відстанях без крайньої необхідності.

Відносне багатство квіткових ресурсів в міських місцевостях Англії свідчить, швидше за все, не про те, що міста дуже багаті на квіткові ресурси, а про те, що сільська місцевість на них неймовірно бідна. Дика природа та її біорізноманіття сильно постраждали у Великобританії за останні п'ять-шість десятків років після Другої світової війни, переважно через розширення сільгоспугідь та інтенсифікацію сільського господарства.

З цього дослідження можна зробити і ще один висновок: вклад міських бджіл Англії у запилення сільськогосподарських культур дуже невеликий, особливо навесні, коли цвітуть найважливіші види обпилюваних рослин, а відстані до ресурсів у міських бджіл мінімальні.

X

Вхід

Завантажую...