Переміщення масивів суші та географічне поширення великих нелітаючих птахів

Переміщення масивів суші та географічне поширення великих нелітаючих птахів
Рисунок 1 — Реконструкція послідовних стадій розколу суперконтиненту Гондвана. Показано відділення південних континентів та утворення Південної Атлантики і Індійського океану.

Важливо розуміти, що сьогодення нерідко несе на собі глибокий слід геологічного минулого. Наш світ не був створений творцем, який по черзі перебирав всі організми, «випробовував» їх у всіх можливих умовах і визначив кожному належне місце. Світ влаштований так, що сучасне поширення живих істот можна, хоча б частково, пояснити мінливістю історії.

Деякі загадкові картини розселення організмів по материках видаються непоясненними з погляду можливостей переміщення на великі відстані. Такі приклади змусили біологів — але насамперед німецького геофізика Альфреда Вегенера (Wegener, 1915) — припустити, що переміщуватись повинні були самі материки. Гіпотеза Вегенера з обуренням відкидалась геологами, але лише доти, поки результати вивчення палеомагнетизму не змусили їх вдатись до того ж пояснення — на перший погляд фантастичного. Геологів примирила з біологами концепція рухомих тектонічних плит земної кори, з якої випливає рухомість материків (рисунок 1). Отже, оскільки в рослинному і тваринному царствах відбувались великі еволюційні події, популяції розсікались на окремі частини, а масиви суші перетинали цілі кліматичні пояси.

Рисунок 2 ілюструє один повчальний приклад поширення великої групи великих нелітаючих птахів. Їх поширення піддається осмисленню лише у світлі гіпотези «мобілізму». Твердження про те, що ему і казуари займають свої ареали тому, що якнайкраще відповідають умовам Австралії, а нанду і тинаму — тому, що саме вони найкраще пристосовані до умов Південної Америки, були б безпідставними. Кожна із цих груп виникла і розвивалась в межах свого континенту і «абаптована» своїм тамтешнім минулим, але утворення їх ізольованих і віддалених один від одного ареалів цілком визначене доісторичними переміщеннями материків. Ці переміщення спричинили неможливість потрапляння одних нелітаючих птахів у місця існування інших.

Рисунок 2 — А. Географічне поширення і ступінь спорідненості великих нелітаючих птахів можна хоча б частково пояснити дрейфом материків. Б. Ступінь спорідненості визначалась методом гібридизації ДНК. При нагріванні дволанцюгова спіраль молекули ДНК розпадається на два окремих ланцюга. Ланцюги ДНК різних видів можна потім з’єднати і знову розділити за допомогою нагрівання. Чим вища схожість між ланцюгами, тим вища температура необхідна для їх розділення. Таким чином, ця температура являється мірою ступеня спорідненості двох видів і давності дивергенції. Насамперед відбулась дивергенція ліній тинаму і безкілевих птахів. Черговість більш пізньої дивергенції добре узгоджується з хронологією розколу Гондвани і наступного дрейфу материків. Послідовність основних подій така: 1) відділення Австралії від інших південних континентів; 2) розходження Африки і Південної Америки та утворення між ними Південної Атлантики; 3) виникнення приблизно 80 млн. років тому Тасманового моря; після цього близько 40 млн. років тому, ймовірно, відбулось переселення в Нову Зеландію предків ківі. Швидше за все вони подолали Тасманове море, перебираючись з острова на острів. Дивергенція різних видів ківі відбулась, судячи зі всього, зовсім недавно.
X

Вхід

Завантажую...