Пристосованість

Пристосованість

Пристосованість — це відносний внесок особин у чисельність майбутніх поколінь. — Теорія природного добору не передбачає досконалості.

Згідно з визначенням, найбільшу пристосованість мають ті особини популяції, які залишають найбільше число нащадків. На практиці це поняття нерідко застосовується не до окремої, а до типової особини або до певного типу: наприклад, можна сказати, що равлики з жовтими мушлями краще пристосовані до існування в піщаних дюнах, ніж равлики з бурими мушлями (тобто перші з більшою, ніж другі, імовірністю виживають і залишають більш численне потомство).

Пристосованість, однак, поняття не абсолютне, а відносне. Число утворених рослиною насінин або відкладених комахою яєць не є прямою мірою її пристосованості; не є нею і саме по собі число нащадків. Пристосованість індивідуума скоріше визначається тим відносним внеском, який він вносить у чисельність майбутніх поколінь: найбільш пристосовані особини популяції — ті, чисельність потомства яких найбільша в порівнянні з чисельністю потомства, залишеного іншими, менш пристосованими особинами тієї ж популяції. Особини, які роблять найбільший відносний внесок у чисельність потомства популяції, найбільше впливають і на її спадкові ознаки.

Жодна популяція не в змозі вмістити всі можливі генетичні варіанти, які могли б існувати, впливаючи при цьому на пристосованість. Зі сказаного випливає, що природний добір навряд чи приведе до виникнення «максимально пристосованих» індивідуумів. Він сприяє особинам, найбільш пристосованим з числа існуючих, а такий вибір може виявитись досить обмеженим. Можливості рушійних сил еволюції далеко не безмежні. Теорія Дарвіна не передбачає виникнення досконалості — навіть у середовищі, яке залишається незмінним з покоління в покоління. З неї випливає лише те, що деякі особини зазвичай залишають більше нащадків, ніж інші, і з цієї причини найбільше впливають на формування вигляду майбутніх поколінь.

Сказане вище — основне обмеження, яке накладається на ступінь пристосованості організмів до умов існування. Сама суть природного добору така, що організми досягають пристосованості до середовища існування через стан «найбільш пристосованих із числа існуючих» або «найбільш пристосованих із числа вже існувавших»: вони в жодному разі не «кращі з кращих». Ми не сподіваємось відшукати досконалість у природі. Причини цього докладно обговорюються в роботах Джекоба (Jacob, 1977), Гоулда та Левонтіна (Gould, Lewontіn, 1979) і Харпера (Harper, 1982).

X

Вхід

Завантажую...